Захист авторських прав Інтернеті. Публікація за матеріалами вебінару

Відповідь: як я розумію питання в тому чи має право фотограф розміщати в мережі Інтернет та використовувати в інший спосіб: друк в безкоштовних журналах фотографій, зроблених ним в ході шкільних фотосесій.

Фотографічний твір – твір, захищений авторським правом (неоригінальні фотографії не охороняються авторським правом). Права на нього належать автору, тобто фотографу, а якщо у створенні фотографій брала участь велика кількість осіб, які вклали в фотографії свій творчі внесок, то вони також є співавторами авторських прав на фотографічний твір.

Однак, якщо фотографія створена на замовлення, тобто Вам замовили за фотосесію і заплатили винагороду за створення відповідних творів, то за новим Законом про авторське право права на такі твори переходять до Замовника з моменту створення творів, якщо інше не встановлено договором між Вам, як фотографом, і замовником.

Усі юристи радять укладати договір з замовником з метою врегулювання питання про права. І це правильно. Якщо це шкільна зйомка, з ким укладати договір? І це питання складніше – по ідеї з кожною особою, що замовила у Вас відповідні знімки, але на момент укладення договору їй має виповнитися 14 років, якщо вона молодша – то з її батьками. Це може бути один договір, в якому замовником виступлять 30 осіб. В договорі можна передбачити, що власником авторських прав є фотограф або ж закріпити, що права належать фотографу і замовнику спільно, або принаймні вказати, що Вам надається право на їх використання в мережі Інтернет на власних акаунтах з метою реклами.

Розміщувати фотографії в Інтернеті має право лише особа, яка володіє авторськими правами, або з дозволу даної особи. І не забуваємо, що потрібно дотриматись особистих немайнових прав відповідної особи, тобто вона має надати згоду на її фотографування і згоду на публічний показ, відтворення і розміщення даних фотографій (якщо моделі платили за зйомку, то такий дозвіл не потрібний). (ст.307, 308 ЦК України).

Що станеться, якщо не підписувати з замовником договір? В такому разі замовник може оспорити використання Вами фотографій в Інтернеті, щоправда йому для цього необхідно встановити, що права належать йому. А це вкрай складно зробити, використовуючи механізми DMCA, бо для того, щоб довести, що цей твір є “work made for hire” потрібно мати договір, в якому чітко вказано, що права на твір належать замовнику. Єдиний варіант – захист в судовому порядку замовником своїх авторських прав, однак є питання щодо виконання відповідного рішення.

Якщо дивитись на те, як вказано в питанні, то використання фотографії картини на Інтернет-сайті є її відтворенням, а якщо суб’єкт авторського права не надав згоди на таке використання (відтворення на сайті Інтернет-магазину) – це є порушення його авторських прав.

Відповідно до Закону «Про авторське право та суміжні права «відтворення – пряме чи опосередковане виготовлення однієї або більше копій об’єкта авторського права та/або суміжних прав (або його частини) будь-яким способом та у будь-якій формі, у тому числі для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер, а також створення тривимірного твору з двовимірного і навпаки та створення тривимірного твору на основі набору інструкцій, який зчитується комп’ютером для виготовлення тривимірного твору.»

Разом з тим, якщо Ви придбали картину і бажаєте її перепродати через мережу Інтернет, тобто мова йде про вичерпання прав, це робити можна без дозволу автора.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону 5, якщо примірники твору законним чином введено у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні, допускається подальше відчуження цих примірників без згоди суб’єкта авторського права і без сплати винагороди (вичерпання прав), крім оригіналів творів мистецтва, подальше відчуження яких здійснюється із сплатою винагороди за право слідування відповідно до статті 30 цього Закону. Дія положень цієї частини не поширюється на інтерактивне надання доступу публіці до твору.

Однак не забутьте про право слідування – право автора на одержання справедливої винагороди як частки відрахувань від продажу від кожного продажу оригіналу художнього твору, оригіналу рукопису літературного або музичного твору, наступного за першим продажем оригіналу, здійсненим автором.

Ч.2 ст.30 Закону: Залежно від ціни наступного продажу без урахування податків розмір справедливої винагороди, передбаченої частиною першою цієї статті, становить:

1) 6 відсотків – для ціни продажу, еквівалентної від 50 євро до 3000 євро включно;

2) 5 відсотків – для ціни продажу, еквівалентної від 3000,01 євро до 50 000 євро включно;

3) 3 відсотки – для діапазону ціни продажу, еквівалентної від 50 000,01 євро до 200 000 євро;

4) 1 відсоток – для діапазону ціни продажу, еквівалентної від  200 000,01 євро до 350 000 євро;

5) 0,5 відсотка – для діапазону ціни продажу, еквівалентної від 350 000,01 євро до 500 000 євро;

6) 0,25 відсотка – для ціни продажу вище еквівалентної 500 000 євро.

При цьому загальний розмір справедливої винагороди за кожний наступний продаж одного оригіналу твору, зазначеного у частині першій цієї статті, що йде за першим його відчуженням, не може перевищувати суму, еквівалентну 12 500 євро.

Використовуючи піратські ресурси, тобто вивантажуючи звідти піратський контент Ви, тим самим, зберігаєте його копію в пам’яті свого пристрою, що становить процес відтворення твору. Завантаження твору для тимчасового або постійного зберігання в цифровій формі на власний пристрій є відтворенням Твору.

NFT (англ. Non–fungible token) – частина коду, записана в блокчейн, що містить метадані цифрового твору та посилання на його місцезнаходження.

Не зважаючи на те, що зв’язок між NFT та твором, захищеним авторським правом дуже посередній, оскільки NFT вказує лише метадані твору і не може вважатись твором, а відповідно і не може передбачати передачі майнових прав на певний твір, однак питання захисту авторського права все ж виникають.

Скажу одразу, що купуючи NFT Ви в переважній більшості випадків не отримуєте авторські права, Ви отримуєте лише частину коду в блокчейні, що перевіряється на мільйоні комп’юрів і підтверджує знаходження відповідного цифрового активу. Загалом придбати авторські права на твір шляхом купівлі NFT важко, бо в такому випадку неможливо виконати законодавчі вимоги, що регулюють порядок відчуження авторських прав на твір в кожній країні. Смарт-контракт, зрозуміло, що не є договором в прямому розумінні, це знову ж таки комп’ютерний код на підтвердження укладеної угоди, що працює на блокчейні.

Стосовно цікавих питань, що виникають стосовно NFT, то це: чи може особа, якій не належать авторські права на твір створити (здійснити чеканку, мінтінг) NFT, в якому вказано метадані даного твору, і здійснювати наступний продаж такого NFT? З цього питання виникає інше: чи володіє суб’єкт авторського права виключними правами на створення NFT? Хоча це питання наразі залишається без чіткої відповіді, все ж в юридичних колах схильні вважати, що суб’єкт авторського права має виключні права, зокрема, дозволяти та забороняти створення NFT на основы твору. На деяких платформах по створенню NFT навіть існують процедури захисту авторами своїх прав у випадку, якщо створений NFT порушує вказані авторські права.

Цікаві статті з цього приводу:

• https://www.wipo.int/wipo_magazine/ru/2021/04/article_0007.html
• https://tind.wipo.int/record/47289
• https://www.jipitec.eu/issues/jipitec-12-5-2021/5497/vijayakumaran_pdf.pdf
• https://blog.liga.net/user/amyisenko/article/47816

Інший виклик, зумовлений розвитком інформаційних технологій – права на твори, створені в результаті використання штучного інтелекту.

В різних країнах це питання регулюється по-різному. Наприклад, в США вважається, що дані результати, згенеровані штучним інтелектом не є «творами» в розумінні авторського права, і щоб бути захищеними авторським правом вони повинні бути творінням людини, а комп’ютер – лише допоміжним інструментом.

В Україні частина 2  стаття 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що права на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою належать суб’єктам права особливого роду (sui generis), якими, в свою чергу, є особи, яким належать майнові права або які мають ліцензійні повноваження на відповідну комп’ютерну програму – автори,  їх спадкоємці, особи, яким автори чи їх спадкоємці передали (відчужили) майнові права на комп’ютерну програму або правомірні користувачі комп’ютерної програми. Надалі Закон встановлює, що договором можуть визначатися умови належності права особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані відповідними комп’ютерними програмами.

Таким чином, по-перше, в цьому аспекті ми не говоримо про авторське право, а говоримо про «право особливого роду (sui generis)» на відповідні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, яке починає діяти з моменту генерування, і строк дії якого становить 25 років, що обчислюється з 1 січня року, наступного за роком, в якому згенеровано неоригінальний об’єкт, а, по-друге, потрібно уважно вивчати умови ліцензійних договорів стосовно даних комп’ютерних програм, які ми використовуємо з метою генерування нових об’єктів, в яких вказано кому ж належать відповідні права.

Не зважаючи на те, що Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначив що таке «права особливого роду (sui generis) і навіть вказав, що відповідним суб’єктам не належать особисті немайнові права, а також визначив, що вони можуть звертатись за захистом своїх прав особливого роду (sui generis) (пункт 5 частини 1 статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), однак обсяг відповідних майнових прав залишається до кінця не визначеним, зокрема, чи може особа забороняти іншим особам використання її твору, якщо, наприклад, твір іншої особи буде містити ідентичний матеріал, так само згенерований комп’ютерною програмою, або яким чином особа зможе підтвердити свої права особливого роду (sui generis), оскільки в такому випадку відсутня «презумпція авторства». Які способи захисту своїх прав відповідна особа може застосовувати і як бути, якщо неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою порушує права третіх осіб – хто в такому випадку несе відповідальність.

Цікаві статті з цього приводу:

• https://legalitgroup.com/avtorske-pravo-ta-shtuchnij-intelekt/
• https://cedem.org.ua/analytics/shtuchnyi-intelekt-avtorske-pravo/
• https://www.wipo.int/wipo_magazine/en/2017/05/article_0003.html
• https://www.zdnet.com/article/who-owns-the-code-if-chatgpts-ai-helps-write-your-app-does-it-still-belong-to-you/

Найдієвішим неюрисдикційним способом захисту, який використовують знайшовши порушення прав в мережі Інтернет – «takedown notice», тобто скарга, що подається за процедурою, передбаченою Digital Millenium Copyright Act (далі – DMCA) інформаційному посереднику, який в короткий строк зобов’язаний видалити відповідний контент, що порушує авторське право і вказаний у скарзі.

Можна звертатись також за процедурою, визначеною статтею 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права». В такому випадку звернення надсилається власнику веб-сайта або власнику веб-сторінки, якщо він не є власником веб-сайту, однак перевірте, щоб скарга відповідала вимогам, визначеним у частині 2 статті 56 Закону.

До інших способів відносяться наступні: Copyright Match Tool, Content ID, Facebook Rights Manager, Amazon Brand Registry та інші. В цьому випадку орієнтуйтеся на правила і умови платформи, на якій розміщено контент, що порушує авторське право та/або суміжні права, і використовуйте інструменти, передбачені відповідною платформою. Як я зазначила, в більшості випадків це “takedown notice”, тобто форма на платформі, яку Ви можете заповнити і надіслати прямо через платформу, інформаційному посереднику, що повинен розглянути Вашу скаргу і вжити відповідних заходів. Результат, тобто видалення контенту або його блокування, може бути не швидким процесом, оскільки DMCA не встановлює строків реагування інформаційного посередника на отриману скаргу. Деякі платформи мають свої подібні процедури, які узгоджуються з DMCA, однак інформаційні посередники можуть, наприклад, відмовити у видаленні, якщо бачать, що скарга має іншу мету, аніж захист авторських прав і не допустити видалення, якщо мова йде, наприклад, про критику або пародію, оскільки це вважається “fair use” і є дозволеним використанням творів, захищених авторським правом. “Takedown notice” за DMCA також не може загрожувати свободі слова в Інтернеті.

Способів підтвердження авторських прав без їх реєстрації існує багато. Якщо Ви є первинним суб’єктом авторського права, тобто автором твору, у Вас мають бути вихідні матеріали, що свідчать про створення Вами твору. Наприклад, Ви фотограф і, напевно, у Вас є фотографія, що має ознаки оригінальності (тільки фотографія, що має ознаки оригінальності, може бути захищена авторським правом) у її початковому (необробленому) вигляді та/або у Вас можуть бути і інші варіанти даної фотограції – з інших ракурсів, позицій, з іншими характеристиками, крім того, фотографія містить інформацію про те, яким фотоапаратом її зроблено та інші її характеристики. Якщо Ви автор книги, то у Вас може бути рукопис, докази його відправки Вашим редакторам, колегам, друзям. Часом навіть радять надсилати собі листи з творами з описом вкладення, фотографуючи зміст даного листа, з метою засвідчити факт авторства (в такому випадку зберігайте опис вкладення і документ про відправку).

Також можна публікувати в мережі свої роботи, захищені водяними знаками, та з зазначенням знаку охорони авторського права, що складається з латинської літери “С”, обведеної колом – ©, поряд з яким зазначаються ім’я (найменування) автора, рік першого опублікування твору. Тобто виходьте з того, якого характеру Ваш твір.

Якщо ж Ви вторинний суб’єкт, тобто Ви набули майнових прав від автора Твору (первинного суб’єкта авторських прав), то підтвердженням того, що Вам належать виключні майнові права на твір буде договір, укладений з автором Твору, однак все одно раджу підтверджувати, що відповідна фізична особа є автором Твору.

Також для підтвердження авторських прав можна використовувати (однак все ж як додатковий спосіб підтвердження авторства) платформи, через які можна зареєструвати твір і тим самим підтвердити авторство на нього: copyrighted.com (https://www.copyrighted.com/); sudum.net (https://sudum.net/). Крім того, можна звернутись до нотаріуса з примірником Твору, на якому нотаріус зможе зробити посвідчувальний напис. Це не підтвердить авторство, однак зафіксує дату і час, коли такий твір було пред’явлено нотаріусу з метою засвідчення, а отже зможе при наявності інших доказів слугувати додатковим доказом наявності у Вас авторських прав.

Разом з тим, щоб спростити доказування авторства все ж раджу зареєструвати авторські права на твір. Зробити це не складно. Державний збір за реєстрацію авторських прав на твір становить лише 255 грн. для фізичних осіб та 510 грн. – для юридичних осіб.

Якщо знайшли в Інтернеті авторський текст, опублікований іншою особою, перевірте чи не підпадає він під випадки вільного використання твору, передбачені статтею 22 Закону України «Про авторське право і суміжні права», або ж чи не є таке використання “fair use” (дозволене використання), якщо ресурс передбачає подання скарги за процедурою, вказаною в Digital Millenium Copyright Act (далі – DMCA), Якщо Ви вважаєте, що таке використання виходить за межі статті 22 і не є “fair use”, то подавайте скаргу про порушення авторських прав за правилами, передбаченими відповідною платформою. Якщо таких правил на веб-сайті Ви не знайшли, то подавайте скаргу за процедурою, визначеною статтею 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» або іншою процедурою, визначеною відповідним законодавством країни реєстрації власника веб-сайту.

Найшвидше матеріал буде заблоковано за вже згаданою статтею 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» — це 48 годин з моменту подання Вами скарги, але це в тому випадку, якщо Вам не відмовлять у її задоволенні. “Takedown notice”, передбачений DMCA, однак є найефективнішими способом захисту авторських прав в Інтернеті.

Щодо питання про те, хто скоріше може це зробити “автор чи той, кому він передав майнові права на твір”, то, на мою думку, швидше це зробить ліцензіат, тобто особа, якій автор (ліцензіар) надав майнові права на твір (видав ліцензію), оскільки в більшості випадків ця особа витратила час і матеріальний ресурс (виплатила роялті) автору і найбільше зацікавлена у тому, щоб права не порушувались в мережі Інтернет. Однак і автор може займати проактивну позицію, не зважаючи на те, що це людина творча, а отже такі “земні” справи вона б радше делегувала іншим. При цьому пам’ятаймо, що за статтею 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» звертатись зі скаргою про порушення авторських прав в мережі Інтернет від імені юридичної особи до власника веб-сайта / власника веб-сторінки, якщо він не є власником веб-сайта, може лише адвокат або патентний повірений. Якщо ж мова йде про звернення до провайдера послуг хостингу, то так само від імені і фізичної, і юридичної особи має право подати скаргу лише адвокат або патентний повірений.

Якщо видавництво оголошує про прийом авторських робіт, то воно повинно ставити вимоги до даних робіт – формат документу, шрифт, міжрядковий інтервал, формат зображень, а також вказати спосіб, яким надіслати цю роботу видавництву. У рукописі обов’язково зазначте, що права належать Вам. Для цього, поставте знак охорони авторського права.

Знак охорони авторського права – знак, що складається з латинської літери “С”, обведеної колом – ©, поряд з яким зазначаються ім’я (найменування) автора, рік першого опублікування твору.

Наприклад: © Гриців Анна, 2024.

Таким чином, Ви інформуєте, що надсилаєте власний твір, що захищений авторським правом. У авторському праві це називається «презумпція авторства», яка викладена у частині 2 статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» наступним чином: «За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, ім’я якої, як автора, зазначено у оригіналі або копії твору.»

Також рекомендую Вам перед відправкою Вашого рукопису у видавництво зареєструвати авторські права на свій твір. Збір за реєстрацію авторських прав на твір складає 255 грн. — для фізичної особи і 510 грн. – для юридичної особи.

Перелік документів, що подаються для реєстрації авторського права:

1. Заява за формою, визначеною відповідним порядком реєстрації авторських прав;
2. Бланк заяви;
3. Приклади заповнення заяви. Обирайте перший бланк на сторінці (Заява на державну реєстрацію авторського права на твір) та перший приклад заповнення (Заява на реєстрацію авторського права від автора);
4. Копія твору у форматах, визначених підпунктом 2.2. пункту 2 розділу ІІ Порядку (посилання на порядок – вище);
5. Документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору (за наявності);
6. Документ про сплату збору.

В такому разі, Ви можете звернутись з претензією, в якій просити і заблокувати контент, що порушує авторські права, і виплатити Вам компенсацію, однак це не буде претензія, подана у порядку, передбаченому статтею 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Якщо ж власник веб-сайту все ж видалить контент, однак не виплатить компенсацію, можна спробувати вимагати компенсації через суд, стверджуючи при цьому, що скарга на видалення була подана не в порядку, передбаченому статтею 56. Однак рішення суду може бути не на Вашу користь.

Інший варіант – безпосередньо звертатись до суду з вимогою про виплату компенсації. Право на захист своїх порушених прав у судовому порядку гарантується статтею 55 Конституції України, тому Ви не зобов’язані подавати інші скарги, а можете, дізнавшись про порушення, безпосередньо подавати позовну заяву до суду. Однак майте на увазі, в судовому порядку Ви можете вимагати від порушника:

1. відшкодування збитків. Мій коментар: “однак часом важко довести, що збитків було завдано відповідним порушенням, а ще важче довести розмір таких збитків”;
2. стягнення доходу. Мій коментар: “однак тут теж є проблеми, адже потрібно встановити, що порушник отримав відповідний дохід, а також визначити його розмір”;
3. замість відшкодування збитків або стягнення доходу, стягнення компенсації. Мій коментар: “той спосіб захисту, до якого вдаються чи не в 100% випадків” для суб’єктів авторського права та/або суб’єктів суміжних прав у розмірі «від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення – потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, з приводу якого виник спір». Тобто без доведення факту завдання збитків і отримання порушником доходу, Ви маєте право у 2024 році вимагати сплати Вам компенсації у розмірі від 6056 грн. (2*3028 грн.) до 605 600 грн. (200*3028 грн.), однак компенсація може бути і більшого розміру, якщо, наприклад, ліцензії (дозволи на право використання твору, права на який порушено), які Ви надаєте Вашим ліцензіатам містять більші суми. В такому випадку помножте винагороду (роялті) за ліцензійним договором на два (якщо мова йде про неумисне порушення) або на три (якщо мова йде про умисне порушення авторських прав). Наприклад, винагорода за ліцензійним договором 300 000 грн., в такому випадку, якщо порушення неумисне, то можете стягти з порушника в судовому порядку 600 000 грн., а якщо умисне – 900 000 грн. Питання щодо умислу порушника вирішується, зважаючи на конкретні обставини справи і, зокрема, обізнаність його щодо порушення ним авторським прав на твір у момент вчинення порушення, мету використання твору тощо.

Якщо ж Ви не є суб’єктом авторських прав та/або суміжник прав, а Вам, наприклад, видано виключну ліцензію на твір або Ви володієте правами, наприклад, на неоригінальну базу даних чи неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою, і у Вас виникли права особливого роду (sui generis), в такому разі Ви маєте право на виплату Вам компенсації за порушення Ваших прав виключно у розмірі, визначеному «як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення – потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання відповідного об’єкта, з приводу якого виник спір.»

Так, звичайно, можете зв’язатись зі мною, написавши на адресу електронної пошти law@artnation.global з цього питання.

Якщо Ви не можете встановити власника веб-сайта, на якому розміщено матеріали, що порушують Ваше авторське право, в такому випадку Ви можете звернутись безпосередньо до постачальника послуг хостингу. Така заява подається через адвоката або патентного повіреного і у ній слід вказати, що на веб-сайті і в WHOIS відсутні відомості про власника веб-сайту в обсязі, що дає змогу звернутися до нього із заявою про припинення порушення авторських прав.

Відповідно до пункту 2 частини 7 статті 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» заявник має право звернутися безпосередньо до постачальника послуг хостингу, який надає послуги та/або ресурси для розміщення відповідного  веб-сайту, із заявою про припинення порушення авторського права та/або суміжних прав, допущеного власником веб-сайту, якщо на веб-сайті та в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) відсутні відомості про власника веб-сайту в обсязі, що дає змогу звернутися до нього із заявою про припинення порушення, передбаченою частиною другою цієї статті. Такими відомостями є інформація про адресу електронної пошти для зв’язку з власником веб-сайту та інші відомості, розміщення яких передбачено частиною одинадцятою цієї статті.

Крім того, у разі, якщо Ви не можете знайти інформацію про власника веб-сайту, на якому розміщено контент, що порушує Ваше авторське право, Ви можете звернутись до постачальника послуг хостингу та/або Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ), функції якого виконує Державна організація “Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій” (ДО «УКРНОІВІ»). Раніше постачальники послуг хостингу не надавали цю інформацію, стверджуючи, що відповідна інформація є конфіденційною, як буде тепер – важко сказати. Щодо НОІВ, то знову ж таки я не зовсім розумію як вони можуть допомогти встановити відповідну інформацію.

Наразі частиною 11 статті 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено обов’язок власників веб-сайтів та постачальників послуг хостингу розміщувати достовірну інформацію про себе в WHOIS. Відповідні відомості повинні включати наступне: повне ім’я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; повна адреса місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;  контактна інформація власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адреса електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв’язатися.

Відповідальність за невиконання відповідного зобов’язання власниками веб-сайтів та постачальниками послуг хостингу передбачена статтею 164¹⁷ і передбачає санкцію у вигляді штрафу у розмірі від 8500 грн. до 17000 грн. за вчинення відповідного порушення вперше і від 17000 грн. до 34000 грн. за вчинення даного порушення повторно протягом року. На практиці я не дуже розумію як працює даний механізм, оскільки щоб притягти відповідну особу до відповідальності потрібно мати інформацію про порушника, а для цього його треба якось встановити. І в такому випадку є, як на мене, один реальний варіант – вимагати розкриття даної інформації в судовому порядку у провайдера послуг хостингу.

Таким чином, якщо за WHOIS Ви не можете встановити порушника, то у порядку, передбаченому статтею 56 Закону України «Про авторське право і суміжні права» звертайтесь безпосередньо до постачальника послуг хостингу зі скаргою щодо порушення Ваших авторських прав. Якщо ж Ви плануєте захищати свої права в судовому порядку (наприклад, коли бажаєте отримати компенсацію за таке порушення) або якщо хочете притягти порушника до адміністративної відповідальності, то отримати дану інформацію можна через суд.