Чи може працівник відмовитися від переведення на дистанційну роботу?

Це – імовірно найбільш дискусійне питання антикоронавірусної перебудови організації праці в Україні.

Попри стрімкий розвиток цифрових технологій і засобів комунікації, такого поняття як «дистанційна робота» у вітчизняному Кодексі законів про працю не було аж до пандемії COVID-19, а умови віддаленої роботи врегульовувалися Положенням про умови праці надомників, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС № 275/17-99 від 29 вересня 1981 р.

І от Законами  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ уведено низку нових положень, що визначають як перевести працівників на дистанційну роботу, і в умовах пандемії зокрема.

Покроковий алгоритм застосування цих нових положень із гіперпосилання на самі новели запропонований у щойно опублікованій на аналітично-правовій платформі ActiveLex процедурі Переведення працівника на дистанційну (віддалену) роботу в умовах протидії поширенню COVID-19.

В ній, зокрема, запропоновано аргументи на користь того, що працівник не може відмовитися від переведення на дистанційну роботу в умовах епідемії, а так само не може вимагати повідомлення про таку зміну умов праці за 2 місяці.